Вулканізм

Ви вже знаєте, що речовина астеносфери перебуває в пластичному стані через великий тиск верхніх шарів земної кори. Коли в земній корі виникають тріщини, тиск знижується, речовина астеносфери розріджується й починає підніматися на поверхню. Цю розплавлену гарячу масу гірських порід і мінералів, насичену газами, називають магмою. Процес утворення магми та переміщення її в земній корі називається магматизмом.

Піднімаючись тріщинами вгору, магма може заповнювати порожнини в земній корі й там застигати. Таке явище називається внутрішнім, або прихованим, магматизмом. Зовнішній магматизм, або вулканізм, — це сукупність явищ, пов'язаних із підняттям магми з надр Землі та виливанням її на поверхню.

Магма, яка виливається назовні, називається лавою. Витікаючи з тріщини, лава розтікається й поступово охолоджується, утворюючи застиглі лавові потоки й конусоподібні горбки (мал. 53). 3 кожним виверженням утворюється новий шар лави, і горбки перетворюються на гори. Так утворюється вулкан. Вулкан — це місце виходу магми на земну поверхню у вигляді конусоподібної (або іншої форми) гори.

 Виверження вулкану

Його основу становить тіло, або конус, вулкана, що формується багатьма нашаруваннями застиглої лави. Місце в земних надрах, з якого піднімається розплавлена магма, називається вогнищем магматизму. З нього через жерло вулкана магма піднімається на поверхню й виливається назовні з чашоподібного заглиблення, що зветься кратером. Інколи на схилах вулкана утворюються тріщини, які сягають жерла, і тоді магма, прориваючись по них, формує бічні кратери (мал. 54).

Виверження вулкана часто супроводжується виділенням диму, пилу, вулканічного попелу, потужним гуркотом і землетрусами. Залишки лави під тиском газів вистрілюють у повітря, ніби вулканічні бомби, і смертельним градом засипають довколишню територію. Вулканічні бомби, що вилітають із жерла, можуть мати діаметр понад 50 см і поширюватися в радіусі 25 км. Окремі уламки піднімаються на висоту 11-13 км.

Згаслій діючі вулкани. Вулкан, про виверження якого збереглись історичні відомості, називається діючим, а той, що не проявляв активності за пам'яті людства, — згаслим. До діючих вулканів в Європі належать Везувій, Етна, в Азії — Фудзіяма, Кракатау. В Україні діючих вулканів немає. У Кримських горах відомий згаслий вулкан Карадаг. Ланцюг згаслих вулканів утворює вулканічний хребет в Українських Карпатах. Діючі вулкани здебільшого поширені в межах сейсмічних поясів.

Гарячі джерела, гейзери. У місцях, де на невеликій глибині до незастиглої магми підходить підземна вода, утворюються гарячі джерела та гейзери.

Гарячі джерела постійно витікають на поверхню з тріщин земної кори, утворюючи струмки та річки.

 Гейзер

Гейзер — це фонтануючий викид у повітря води, розігрітої вулканічними газами до температури кипіння.

У підземних порожнинах вода нагрівається до 100 °С і закипає. Під тиском пари вона із силою виривається вгору. Струмінь гейзера може сягати кількох десятків метрів (мал. 55).

Гейзери діють із періодичністю від кількох хвилин до кількох діб. Це залежить від глибини залягання магми, розмірів тріщини, температури газів. За частотою викидів деяких гейзерів можна навіть звіряти годинники.

Багато гейзерів є на острові Ісландія в Європі, на острові Нова Зеландія (біля Австралії), на заході Північної Америки — в Йелюустонському національному парку.

Повторимо головне

•   3 надр Землі по тріщинах у земній корі піднімається розплавлена речовина мантії — магма. Цей процес зветься магматизмом.

•   Розрізняють внутрішній і зовнішній магматизм. Зовнішній називають вулканізмом. Вулканізм — небезпечне явище через витікання лави. викиди газів і попелу.

•   Вулканізм часто супроводжується такими явищами, як гейзери й гарячі джерела.

Ключові терміни і поняття

-      Магматизм, вулканізм, вулкан, вогнище, кратер, лава, магма, жерло, гейзери й гарячі джерела.

http://subject.com.ua/textbook/geography/6klas_1/20.html

Екзогенні процеси

  Під екзогенними процесами розуміють процеси, що протікають внаслідок взаємодії літосфери Землі із її зовнішніми оболонками – атмо-, гідро-, біосферою. Енергетичну основу цих процесів становить теплова енергія Сонця. До екзогенних процесів належить вивітрювання гірських порід, вплив вітру (еолові процеси), води (тимчасових та постійних водотоків) на рельєф, діяльність льодовиків та талих льодовикових вод, вплив сил гравітації на рельєф (утворення осипищ, зсувів та ін.), берегова діяльність морських акваторій.

1. Вивітрювання гірських порід
Вивітрюванням називають сукупність процесів руйнування і глибокого перетворення поверхневих шарів гірських порід під дією температури, кисню, води, живих організмів та ін. Внаслідок дії процесів вивітрювання утворюється специфічний тип відкладів – кора вивітрювання. В залежності від факторів, що впливають на руйнування гірських порід виділяють фізичне, хімічне та органічне вивітрювання (органічне вивітрювання можна розглядати як різновид фізичного вивітрювання).

Фізичним вивітрюванням називають руйнування гірської породи на уламки різної величини без зміни їх механічного складу. Розрізняють температурне та механічне вивітрювання. Температурне вивітрювання проявляється під дією змін температур. Якщо амплітуди коливання температури досить високі (особливо добові), гірська порода при нагріванні розширюється, а при охолоджені зменшує свій об’єм. Це призводить до розтріскування породи на окремі уламки. Механічне вивітрювання відбувається під дією води що замерзає в тріщинах, при кристалізації солей та ін.

Хімічне вивітрювання відбувається під дією води і розчинених у ній газів. Воно проявляється у різних формах (розчинення, оксидація, гідратація та ін.) і призводить до зміни хімічного складу речовини, а отже до формування нового типу відкладів. Однією з найпоширеніших форм є розчинення гірських порід.  Якщо на певній території залягають гірські породи що піддаються розчиненню (вапняки, гіпси, крейда, солі), вода розчиняє їх. Утворюються специфічні форми рельєфу, які називають карстом, а процес розчинення гірських порід водою – картуванням. У вологих теплих зонах, досить поширеним є процес оксидації, прикладом може бути перетворення піриту в лімоніт:

Fe2S + nO2 + mH2O – FeSO4 – Fe2(SO4)3 – Fe2O3*nH2O 
пірит                                                                                         лімоніт

Хімічне руйнування гірських порід може проходити і шляхом гідратації (приєднанням молекул води): 
CaSO4 + 2H2O – CaSO4*2H2O
ангідрит                                 гіпс

Найбільш складним із процесів хімічного вивітрювання є гідроліз, з яким пов’язане розкладання алюмосилікатів і утворення нових глинистих та інших мінералів:
K2[AlSi3O8] + nH2O + mCO2 – K2CO3 + SiO2* nH2O + Al4(OH)8[Si2O10]
 ортоклаз                                                        поташ           опал                           каолін

 Хімічне вивітрювання найбільш типове для областей з вологим кліматом.
Органогенне вивітрювання, під яким розуміють руйнування гірських порід під впливом живих організмів може проявлятися у двох формах – фізичній (діяльність землерийок, дощових черв’яків, руйнування гірських порід кореневими системами рослин) і хімічній (виділення продуктів життєдіяльності живих організмів, амінокислот, засвоєння окремих елементів з грунту)

 2. Еолові процеси і рельєф
Геоморфологічні процеси і форми рельєфу, створені вітром, називають еоловими. Поширеність еолових процесів залежить від  таких факторів: незначна кількість опадів, підвищена сухість повітря, часті сильні вітри, відсутність або розрідженість рослинного покриву, інтенсивне фізичне вивітрювання гірських порід і притаманне для нього поширення піщаних і пилуватих порід. Найбільш інтенсивно еолові процеси виражені в пустелях і напівпустелях, хоча можуть зустрічатися в сухих розораних степах на піщаних пляжах. 

Діяльність вітру полягає у руйнуванні порід, транспортування уламкового матеріалу та акумуляції матеріалу. Руйнівна діяльність вітру проявляється в двох формах дефляції та коразії. Дефляція – це видування або розвіювання вітром дрібних порід, ґрунтів, внаслідок чого утворюються дефляційні улоговини, вітрові борозни – ярданги.

Коразія – обточування та шліфування скельних виходів під впливом піщаного матеріалу, що переноситься вітром в піщаному потоці. Внаслідок вдаряння піщинок об виступи скель утворюються коразійні заглибини, кам’яні стовпи, кам’яні гриби). Особливо поширені дані форми в кам’янистих пустелях (Мангишлак, Устюрт).

Акумулятивна діяльність вітру проявляється у створені найрізноманітніших форм нано-, мікро- та мезорельєфу. Найпростішими формами еолового рельєфу є горбокоси, що утворюються при огинанні вітром перешкод. На великих піщаних просторах формуються складні піщані пасма.  Досить поширеними формами є так звані піщані дюни ( куполоподібні піщані наноси) та бархани (піщані нагромадження висотою до 30-50м, які мають сер повидну форму і часто розглядаються як з форм еволюції дюнного рельєфу). Часто бархани зливаються один з одним, утворюючи суцільні барханні ланцюги, довжина яких може перевищувати 10-15 км. 

Наслідком вітрової діяльності є також утворення комплексу своєрідних відкладів – лесів. Існує декілька теорій щодо формування лесових товщ на території України, на яких сформувалися родючі чорноземні ґрунти.   

http://geografica.net.ua/publ/galuzi_geografiji/geologija/ekzogenni_procesi_vivitrjuvannja_girskikh_porid_ta_eolovi_procesi/67-1-0-994

http://geografica.net.ua/publ/galuzi_geografiji/geologija/skhilovi_procesi_i_relef_skhiliv/67-1-0-1038

Сейсмічність України

 Сейсмічність України проявляється в західних , південно-західних та в південних районах, де виділяються два основні сейсмічні регіони: Карпатський і Кримсько-Чорноморський.

Сейсмічність Карпатського регіону визначається у землетрусах з вогнищами у Закарпатті, Карпатах, Прикарпатті, а також на прилеглих територіях сусідніх країн: Польщі, Словаччини, Угорщини і Румунії. Найбільш сейсмоактивним є Закарпаття.

На значну частину території України впливають підкоркові землетруси із зони Вранча в Румунії (район зчленування Східних і Південних Карпат). Вогнища землетрусів, здатних спричинити мікросейсмічні прояви на території України, розташовані в мантії на глибинах від 80 до 190 км. максимальні магнітуди землетрусів з цієї зони досягли 7.6. Завдяки великим глибинам і магнітудам землетруси зони Вранча проявляються на величезній території: від Греції на півдні- до Фінляндії на півночі.

На карті епіцентрів представлені вогнища землетрусів зони Вранча, починаючи з XI століття, з магнітудами вищими від 3.5 . Надійно встановлені ізосейсти найсильніших землетрусів зони Вранча за останні два століття. Для побудови ізосейст використано опубліковані матеріали, а для землетрусів 1977-1990 років- дані авторів

Сейсмічність Кримсько-Чорноморського регіону визначається епіцентрами землетрусів, розташованих в акваторії Чорного моря, поблизу Південного берега Криму, які характеризуються найвищими на території України показниками - магнітудами до 6.8. На карті епіцентрів землетруси Криму представлені з магнітудами, вищими за 2.0, за період спостережень з I віку до н. е. до нинішнього часу. У рівнинній частині Криму і Азовському морі показані вогнища землетрусів з магнітудами, вищими за 1.0.

Окремим сейсмічним районом можна вважати область дельти Дунаю. Тут в історичні часи відбувалися землетруси з максимальною магнітудою близько 7, які разом із землетрусами зони Вранча становлять
серйозну небезпеку для території Одеської області.

У центральній частині території України, зокрема в межах Українського щита, за останні століття достовірно зафіксовано лише декілька землетрусів з малою глибиною вогнищ (5-10 км) та невисокими магнітудами (М = 3.5-4.0). Ці землетруси мали локальний характер сейсмічного впливу. Найсильнішим у східній частині України вважається землетрус 1913 року поблизу м. Куп'янська (магнітуда 3.5, локальні коливання інтенсивністю до 5-6 балів). В західних областях України , поблизу смт. Микулинці в Тернопільській області 3 січня 2002 року відбувся землетрус з магнітудою 4, який в епіцентрі мав інтенсивність 6 балів з 7-ми бальними ефектами на ослаблених ґрунтах. До цього вказана територія  вважалася 5-ти бальною.

В Україні створено національну мережу сейсмічних спостережень до складу якої входить 18 сейсмічних та 14 комплексних геофізичних станцій.. Найдавнішою є сейсмічна станція "Львів", яку засновано у 1899 році. Цифрова сейсмічна станція "Київ" організована у 1994 році і входить до складу Глобальної сейсмічної мережі.

http://wdc.org.ua/uk/node/192

http://grebinka.net/133-zemletrusi-chi-zagrozhuyut-voni-ukrayin.html

http://transkarpatia.net/transcarpathia/nadzvychaine/40217-zakarpatc-zemletrusv-z-susdnoyi-rumunyi-ne-vdchuli.html